Афіша


Вакансії у театрі:

- художник з освітлення,

- завідувач художньо-постановочної частини,

- адміністратор,

- машиніст сцени,

- водій автобуса.

 

Адреса театру: 78203, Івано-Франківська область, місто Коломия, вулиця Вічевий Майдан, 7

Телефони для довідок: (03433) 47844; 50441. 

Колективне бронювання за телефонами: 096 651 03 82, 099 198 57 70

e-mail: kolteatr@gmail.com

Усі новини

«Тричі мені являлася любов…». Актори Коломийського театру потішили прем’єрою.

25 серпня 2024 р.

Артисти Коломийського та Херсонського театрів презентували спільну постановку

14 серпня 2024 р.

Понад 120 дітей Коломийщини взяли участь у районному святі до Дня захисту дітей

02 липня 2024 р.

ХІІІ Всеукраїнський театральний фестиваль «Коломийські представлення», присвячений 175-річчю театру

17 грудня 2023 р.

У Миколаєві назвали лауреатів Міжнародного театрального конкурсу Ноmo Ludens

12 жовтня 2021 р.

Озарківчани показали виставу "СТО ТИСЯЧ" у Ладижині

04 жовтня 2021 р.

Коломиський театр привіз нагороду з фестивалю "Вересневі самоцвіти"

26 вересня 2021 р.

Коломийські представлення”. День другий. Театр імені Ванди Семашкової (Польща). “Спокуса”. Фото-звіт та висновки експертів.

09 вересня 2015 р.

Ян Новара

“СПОКУСА”

NA POKUSZENIE

 драма

Автор сценарію і режисер - Ян Новара/Jan Nowara
Арт-директор - Марек Мікульскі/Marek Mikulski
Хореографія - Томаш Даєвскі/Tomasz Dajewski
Музичне оформлення, аранжування - Ярослав Бабула/Jarosław Babula 
 
Дві жінки - зріла і молода - зустрічаються, щоб висловити таємниці свого серця.
Кожна опинилася на поворотному етапі свого життя і прагне змін. Отже вирушили у подорож.
Зріла хоче знайти життєву рівновагу, вловити сенс  і відповідну міру почуттів.
Молода - якраз навпаки - вперше зрозуміла, що таке кохання. Мріє про пристрасті, бурі почуттів, хоче зіграти ва-банк з життям. Прагне бути завжди з любимим, і кохати ще раз…
А коханню байдуже: чи розбудити страх, чи пристрасть; прийти з ангелом у душі чи з дияволом під шкірою.
 
Тривалість вистави - 50 хвилин
 
    
    

ОЦІНКИ ТЕАТРАЛЬНИХ ЕКСПЕРТІВ

 

    

 

             Коли на сцені запальні актори, які вміють адресувати свої почуття глядачеві, - вистава зачіпає за живе. Думаю, ці дві дівчини можуть бути з часом серйозними акторами, вони доволі вправні. Я побачила там малюнок, сподобалося, як заповнюють паузи, як виходять з них.

            Проте того, що називають смаком, у виставі забракло. Це без аналізу вокалу, до якого я не хотіла б прискіпуватися. А загалом якби я знала польську, вистава мені напевно заімпонувала б. Тим паче що ніхто не ставить під сумнів високий професіоналізм польських театрів.”

            Я дуже люблю польський театр. Він існує на грані західного театру уявлення, представлення і нашої системи заглиблення в себе, переживання, психологізму. Це - дивовижне поєднання. Польський театр дуже високопрофесійний. Він котується на світовій театральній мапі. Цей театр надзвичайно пластичний у вирішенні простору. Вони мінімалісти і в той же час дуже промовисті у своїй сценографії. Вони пластичні і гнучкі внутрішньо. Актори гнучкі і в пластиці на сцені.

           Дві актриси, які мають чудові голоси, володіють ритмом. Вони передають цей ритм через інтонацію, через звукоряд, через голосовий мелос, через жест.

          Польський театр йде абсолютно своїм шляхом. І Ружевич, і Мрожек, і Міцкевич мають дивовижну поезію. Щоразу, коли зустрічаюся з польсьм театром чи граю на сцені польських театрів, я думаю: які великі актори і режисери діяли і діють у польському театрі. Це не вистава. Це - імпульс ритму, імпульс жарту, мелодики, даний в зал, і він бринів і пульсував. Театр досягнув результату, люди пішли за тими двома дівчатами. Вони створили вир ритму і звуку на сцені.”

   

Вистава, яку ми побачили, доводить тезу: “Для справжнього мистецтва не треба перекладу”. Коли промовляє душа актора будь-якою мовою, на це відгукнешся і це зрозумієш. Такий стиль музичних вистав - це дуже характерно для польського театру. Ті вистави, які мені доводилося бачити, здебільшого використовують спів як емоційне висловлювання драматичного слова. Це - жанр драматичного співу і в ньому можна якнайкраще висловитись драматичному актору.

Так мало треба для правдивості вистави, коли на ній є актор. Не треба ніяких декорацій. Тут ми побачили класичну схему: виходить актор, як з античності, кладе свій килимок і грає виставу. Ширма дала візульний ще один елемент, але ці дві актриси своєю емоційністю, щирістю і проникливістю перехлюпнулися у зал. Актриси грали настільки на рівні одна з одною, хоча вони такі різні! Вони своїми різними гранями зробили один суцільний шар, який знайшов відгук у ггядачів.

Знову переконуюся, що у гарній виставі не видно режисера. Здавалося б, тут нема режисури. Але коли ти починаєш над тим думати, то розумієш, що там дуже вибудувано режисером виставу. Режсер професійно, розумно сховався за актрисами і подав свій задум у надзвичайно емоційному поданні.

Можливо, коли дивляться польські глядачі, їм ця історія є конкретною. Нам, українцям, сьогодні було надано плідну можливість додумати кожен свою історію з цього двобою любові, змагання, протистояння цих двох жінок. Цим театр ще раз довів свої безмежні можливості.”

   
 

 

         Сьогодні ми побачили приклад професійної вистави-мюзиклу. Польща є Меккою театрального мистецтва, тож ми побачили експеримент, назвемо його так, до якого повинен тягнутися і український театр. Адже вистава настільки точно відпрацьована його героїнями, що нашим акторам та режисурі є в кого вчитися. Часто на сцені ми бачимо постаті чоловіка та жінки. Утім передати риси саме жіночності.. . стан «сексапільності» ми не можемо. Треба вміти подати своєрідну енергетику, яка утворюється, коли жінка з чоловіком одружуються, родиться дитина тощо.

           Сьогодні дві героїні, дві акторки це показали. Це ретроспектива, старша героїня сповідується, згадує себе молодою,- відчувається перевтілення, взаємодія обох жінок та їхня єдність. Вдало підіграли деталі, що довершували образність вистави. Через картину проноситься життя героїнь. Нам показали, як дві душі можуть стати однією. Мене вразив мюзикл, гадаю, глядачів теж.

       На сцені відбувся ще один крок до розуміння театрального мистецтва. Тому я ЗА експериментальний театр!”

 

   
          

     Я спочатку подумав: Чи можна, щоб дали переклад? Чому не дали анотації? І потім я зрозумів, чому. Найперше, коломияни непогано орієнтуються в польській мові. А зрештою зрозумів, що те, що було показано, не потребує детального словесного перекладу сюжету. Кожен собі фантазує в міру свого розуміння, в міру своєї фантазії. Як кого звуть, хто з ким і все - не в тім річ. Я сприйняв цю річ про те, що для жінки найголовніше? Кохання головне, правда, пристрасть? І всі грані цього кохання тут показано: і кохання -секс - чистий такий, і кохання духовне, духозбуджуюча сила якась. І от про це й п’єса, про те, що найвищі моменти щастя приносить кохання, і, водночас, і драматичні моменти в житті теж від кохання. Ти кохаєш, значить ти - живеш повнокровним життям. Я так сприйняв цю п’єсу. І дуже майстерно розіграна була: і постановка, й актриси. На сцені нібито нічого нема, і не потрібно. Кожен фантазує собі, що там за екраном. Нормально я сприйняв чоловіка, що сидів за столиком . Я нафантазував собі, що це таке, і сприймав це. Чому він, так би мовити, не втручається в це все. А може, він і розповідає цю історію. А може, це - автор, а може - режисер… Майстерно, пластично й вокально вирішено. Це така музична вистава, не мюзикл, звичайно, але музична вистава. А як про кохання говорити в побутовому тоні? Можна й те, звичайно, але вони вирішили, й правильно, що це на якомусь духовному піднесенні відбувається. І актриси - одна краща другої. Вони змагаються, нібито, між собою. Чи це одна жінка? У всякому разі, наша фантазія може працювати вільно… У всякому разі, після цієї вистави ми ще раз переконуємося, що кохання - це життя! Нічого кращого в світі немає! І, зрештою, я вже написав книгу, яка називається “Життя нашого театру - театр нашого життя”. 200 років українського театру - від 20-их років ХІХ ст.”

     Вистава життєстверджуюча. На цій виставі, душа відпочиває. І дуже багато асоціацій виникає. І пізнаєш тих персонажів у житті, цих жінок, і себе десь зачіпаєш у цій ситуації. І все. І тому отак ми й повинні виходити із залу: з легкою посмішкою і з вдячністю доакторів, і до режисерів. Вони прекрасно розіграли п’єсу.”                                                                                                 

   

 

 

          Вистава чудова, легко сприймається, викликає хорошу, позитивну реакцію залу. Побудована з великою майстерністю. Хореографія, музика, розкута гра актрис бере в полон, заворожує. Артистки не грають, а живуть на сцені цією темою вистави. Вічна тема життя - кохання, яке захоплює, хвилює і розкриває справжню сутність жінки. І це хвилює зал, викликає відповідну реакцію. Виразні, лаконічні, прості декорації доповнюють майстерну гру артисток.

           В даному випадку мовний барєр аж ніяк не став перешкодою для розуміння суті вистави і переживання разом з актрисами хвилюючих життєвих моментів.”

 

 

 
 

            “Те, що нам показали у вівторок польські друзі, я віднесла б до такого типу театру, як представлення. Є ще тип переживання, однак тут, як на мене, були хіба крихти переживань. Хоча й цікавого представлення особисто мені не вистачало.

            Більшу частину вистави, навіть дві третіх, зіграно без душі, з істерикою. Склалося враження, що цим двом жінкам на сцені взагалі не потрібен чоловік як такий, вони самодостатні.”

   
Tweet